Як я опинилася в Італії
Я поїхала працювати за кордон не від гарного життя. Чоловіка не стало раптово, його забрала важка хвороба. Я залишилася сама з двома синами, які саме закінчували школу. Спочатку трималася, тягнула все сама, але коли справа дійшла до весіль, ситуація змінилася.
Молодша невістка постійно нарікала на стан нашого дому: «Ось-ось будуть діти, треба зробити ремонт ще до вагітності. Потім грошей не вистачить». Старший син мене пожалів і з дружиною переїхав до її батьків. Але й там, у двох кімнатах на п’ятьох людей, жити було непросто.
Саме тоді діти й запропонували мені поїхати на заробітки. Вони запевняли, що знають, як допомогти мені знайти роботу в Італії. Я довго не вагалася: вибору в мене просто не було.
Три роки перетворилися на десять
Спершу я планувала працювати за кордоном лише 2–3 роки. Та, як це часто буває, час розтягнувся. Заробітки затягнули мене на десятиліття.
Діти отримували більше грошей, а їхні потреби зростали. Старший син узяв квартиру в кредит, молодший зробив той самий «злощасний» ремонт у будинку. А я доглядала літню жінку в Італії, ледь зводячи кінці з кінцями на харчування. Усі зароблені гроші йшли додому.
Ще один день народження в самотності
Ось і мій 10-й день народження в Італії. Діти подзвонили, привітали. Розмова якось зайшла про заробітки, і я зізналася, що хочу повернутися додому. У відповідь почувся опір.
Старший син сказав, що це поки що неможливо: кредит ще не виплачений. А я сиділа, слухала й ледве стримувала сльози. Мені 60 років. Я вже не та жінка, яка колись вирушила до Італії з повними силами й ентузіазмом. Я хочу додому, але здається, що там мене ніхто не чекає.
Що далі?
Нещодавно померла літня жінка, за якою я доглядала. Тепер я залишилася без роботи й тимчасово перебуваю у подруг. Вони обіцяють допомогти з новою роботою, але я відчуваю лише втому й самотність.
У мене вже є онуки, але я бачила їх лише через екран телефону. Я зробила для своїх дітей усе можливе, але зараз думаю, що настав їхній час подбати про мене. Однак боюся, що вони просто почнуть маніпулювати мною, використовуючи мою любов до них.
Гіркі висновки
Робота за кордоном – це не легкий шлях. Гроші не сиплються з неба. Тому, якщо у вас є рідні, які працюють для вашого забезпечення, цінуйте їх. Вони заслуговують на вашу вдячність і повагу.
А я… навіть не хочу думати, скільки грошей із мене витягли мої діти. І тепер їм усе ще недостатньо.
Що ви думаєте про цю ситуацію? Як жінці краще вчинити?
