– І що мені тепер робити? Ти ж знаєш, що мені нема куди йти. А дитина? Ти про сина подумав? – намагалася я впросити чоловіка не робити помилки, але той стояв на своєму – він вирішив, що я маю піти з його дому.

З чоловіком я ніколи добре не жила, але і не сподівалася, що він здатен отак просто вигнати мене з дитиною на вулицю. Будинок, в якому ми жили, належав свекрусі, тому Анатолій з легкістю вказав мені на двері, розуміючи, що навіть через суд я нічого не доб’юся.

Андрійку було всього 4 рочки, і він не розумів, куди його мама веде, адже надворі вже стемніло. Я і сама не знала, що мені робити, бо батьки жили далеко, а в місті у мене майже не було знайомих.

Проте, одну жінку я таки знала, це була родичка Анатолія, з якою ми бачилися всього кілька разів. Тітка Раїса працювала викладачем в університеті, і жила сама.